До 24 лютого 2022 року наша сім'я мала:
- добру та улюблену роботу,
- комфортне житло,
- можливості відпочинку
- плани на майбутнє
збудували та з комфортом оздобили будинок, всередині та зовні, придбали все те, що вважали за необхідне, син в цьому році мав закінчити школу та вступити у ВИШ, то придбали йому квартиру (в кредит, але майже сплатили) недалеко від ВИШу, придбали нове авто і зробили офіс. І хоча заощаджень не мали (через таку бурхливу діяльність) проте ми були впевнені, що до вересня розрахуємось з боргами та трохи збавимо темп, бо вже і здоров`я не те, та й втома від такої колотнечі давала взнаки...
Чекали оплати за роботу на 1-2 березня 2022
але...не дочекались...
24 в нас настало наше особисте пекло, бо вже вранці 24го ми лишились без електрики, тепла, зв'язку, інтернету, а також без магазинів, аптек, заправок, трохи згодом і без газу. В тотальній небезпеці, в повній залежності від ворога. (ціла низка прикордонних сел, з мешканцями)
Особливий жах полягав у тому, що корм для собак повинен був приїхати 25 по обіді... Отож ми лишились в небезпеці, холоді, без їжі для собак, та без зв'язку. В хаті перемерзли батареї, люди почали тікати в евакуацію, але зникали! Чи живі ми не знали.
Всі жахи писати не буду, скажу, що ми змогли увакуювати більшу частину поголів'я, а самі чекали на визволення (бо син же мав отримати атестат, а без нього як), проте, коли почалися прильоти, шрапнель вже по двору... а також, бо зрозуміли що після звільнення стане ще небезпечніше, бо це наші бережуть будинки та людей, а загарбник відступаючи нищить уже..) то я з сином та насилу вмовивши чоловіка, та забравши решту собак ми поїхали в евакуацію... це кінець травня...
Шлях був важкий, загалом напівколо майже 2500км.. і в першій декаді червня ми опинились в Польщі та в безпеці, але і досі буває прокидаюсь від нічних кошмарів.
Дуже велика дяка людям, які неочікувано трапились в житті і дуже допомогли: Наталя, Ірина, Оксана, Тетяна, Аня, Ева, Павел , Юля, Яцек, Йозеф, Ільгіз та багато інших...Всим ми дуже вдячні
Житло знайти неможливо, бо ми з собаками, але колега з Польщі допоміг та надав житло, але це в селі, з роботою тут важко, то ж вимушена зробити сайт-резюме, щоб знайти роботу та мати змогу існування.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що чоловік на пенсії по інвалідності, та за віком вже має більше 50 років, то ж знайти роботу поки не вдається. Син готується до іспитів, бо талановитий хлопець і робимо все, щоб він не лишився без освіти... вчимо польську мову.. дуже сумуємо за домівкою!!! До того ж ця місцевість дуже нагадує рідну Україну. Мальовничі краєвиди та більш м'який клімат.